Презентація

"Зовнішня культура людини"https://docs.google.com/presentation/d/1I8yGeD_3SlBZz_XI5JpHT2bpaYurD1LryQgRoHSvUrk/pub?start=false&loop=false&delayms=3000

Брифінг: " Зовнішня культура людини"

Брифінг

на тему:

" Зовнішня культура людини"

Класний керівник:

 Стеф'юк Лілія Іванівна

2010/2011 н.р.

Тема: Зовнішня культура людини.

Мета.

Формувати у дітей поняття про зовнішню красу, про те, яким повинен бути одяг , розвивати інтерес до оволодіння умінням одягатись зручно, доречно, модно та стильно. Виховувати в учнів естетичний смак.

Форма заходу: брифінг

Метод заходу : інтерактивні технології.

Тип заходу     : колективний.

 Обладнання:     комп’ютерна презентація, дидактичний матеріал, комп’ютер, інтерактивна дошка.

 Епіграф:

По одягу зустрічають,

по розуму проводжають

Народна творчість

 ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Організаційна частина:   перевірка готовності учнів до заходу, наявность висловлення теми на дошці, присутності учнів у залі, психологічне налаштування.

 ІІ. Повідомлення теми виховної години в формі брифінга.

ПЛАН

1.Різновиди одягу трипільської культури.

2. Різновиди одягу в різних століть.

3. Стилі одягу.

4. Інтернет голосування.

5. Інтерв ' ю з залом.

Слово вчителя:

         Часто людині вистачає одного погляду для висновку про особистість партнера по спілкуванню, оскільки його манери, постава, хода, одяг, прикраси дають багато різноманітної інформації про характер, ставлення до себе, навіть про ділові якості. Всі ці елементи свідчать про зовнішню культуру особистості.
Зовнішня культура – видимі, візуально сприйнятні елементи, що характеризують особистість.
При першій зустрічі з людиною передусім звертають увагу на її одяг. Якщо він свідчить про невибагливий смак, низьку культуру, неповагу до себе та оточення, то від такої людини мало хто сподіватиметься конструктивної співпраці.
Мистецтво вдягатися полягає у виборі одягу, відповідного до певної ситуації, та підборі його ансамблю. Першою вимогою є доречність. Кожний вид одягу має своє функціональне призначення.

1.Різновиди одягу трипільської культури.

Ведучий :

Зовнішній вигляд – це те, що відразу впадає всім у вічі. По тому, наскільки охайно вдягнена людина, можна судити про рівень її культури. Охайність свідчить про повагу людини до себе і до людей, які її оточують, про наявність у неї почуття власної гідності.

Ведуча :

Одяг люди носили здавна для того, щоб захистити своє тіло від холоду, спеки, сонця, води. Це перша функція одягу. Але таке хутро що носить вождь, не міг дозволити собі рядовий член племені. Одяг з пурпурової тканини, яку ткали фінікійці, могли носити тільки імператори і жерці.

Ведучий :

В Англії 300 років тому простолюдина, що раптом розбагатів, могли повісити тільки за те, що він насмілився прикрасити взуття золотом і сріблом. Тобто одяг людини показував свою приналежність до певної групи, він відображав звичаї і віру.

Ведуча: А зараз ми вам презентуємо різновиди одягу трипільської культури

               
Ритуальне вбрання жриці та її             Повсякденне вбрання трипільських жінок
                                                                                (ранній етап енеоліту).
оточення (ранній етап енеоліту).

                                      

Різновиди повсякденного                                         Ритуальне вбрання до весняного
                                                                                       свята (пізній етап енеоліту)
чоловічого вбрання

Ведуча: Протягом тисячоліть люди спілкувалися між собою спочатку мовою одягу. Тим, в що ми одягнені, повідомляємо оточуючим важливу інформацію про свою стать, вік, приналежність до якогось класу, рід занять, походження, тип особистості, погляди, смаки тощо. У такий спосіб й нині є можливість до вступу в розмову поспілкуватись один з одним стародавнішою і універсальнішою мовою.

Ведуча: Одяг є одним з предметів першої необхідності в житті людини і належить до предметів особистого використання.

Ведуча: Для жінки важливу роль відіграє одяг, ще до наших часів. Одяг жінок в 6 тисочолітті до нашої ери.

   

2. Різновиди одягу в різних епохах.

Ведуча: Одяг пройшов довгий та достатньо складний шлях розвитку, перш ніж стати зручним та доцільним за формою. Саме форма одягу в основному і визначає його естетичну якість, художню та практичну цінність виробу. Розвиток форми одягу тісно пов'язаний із загальним розвитком людського суспільства, його трудовою діяльністю, розвитком культури, мистецтва, економіки, техніки, етнографічними та національними звичаями, географічним місцем розташування та кліматичними умовами тієї чи іншої місцевості.

Ведуча: Перші форми одягу визначалися формою тіла людини, її способом життя. На ранніх стадіях розвитку людського суспільства одяг був некроєним та незшитим і являв собою покриття у вигляді простих накидок, пов'язок на стегнах, які виготовлялися з шкіри тварин, листя, пір'я, м'якої кори дерев або волокон рослин. Процес праці сприяв появі більш зручних та раціональних форм прилягаючого одягу, який створювався за допомогою примітивних способів покрою та пошиття чохлів на окремі ділянки тіла з домотканих полотен - тканин.

Ведуча: Конструювання одягу виникло з появою покрою в одязі. Найбільш простою конструкцією характеризувався одяг стародавніх греків та римлян: хітон, тога, плащ. Це був некроєний задрапірований одяг, з шматків тканин різної довжини та ширини, які обгорталися навколо тіла людини. Деталі цього одягу за своєю формою наближалися до простих геометричних фігур: прямокутника (хітон), ромба (тога), кола (плащ). Серед сучасних видів одягу такої конструкції можна назвати національний одяг народів Індії.

Ведуча: На початку XII століття з'являється ідея розчленувати одяг на частини, оскільки шнурівка, яка розташовується по боках, не забезпечує красивих форм одягу. Так, у сукні з'являються три шви - бічні та середній шов спинки. Конструювання форми одягу найбільш інтенсивно розвивалося в ХИІ-ХІУ ст., коли одяг почав наближатися до форми тіла людини. Фахівці датують початок зародження теорії конструювання одягу XIV ст. Виникнення кравецької справи в Західній Європі відносять до XII століття, в Київській Русі - до XIV століття.

           

Ведуча: Епоха Середньовіччя була часом формування різних видів покрою, які існують і сьогодні. Намітилися перші ознаки моди. В ХУІ-ХУП ст. конструкція виробів жіночого одягу характеризувалася наявністю корсета та кринолінів різної форми. Перші журнали мод з контурами деталей покрою виробу у вигляді замальовок з'явилися в XVIII столітті. Креслення викрійок деталей одягу почали створювати лише на початку XIX століття.

Ведуча: Оригінальним і досить цікавим є одяг китаянок, їх одяг дуже відрізняється від одягу всіх країн світу.

Ведуча:

Не потрібно сліпо іти за модою, скуповувати все підряд – мода теж створюється людьми, а їхні смаки можуть не збігатися з твоїми власними. Який стиль одягу відповідає твоєму характеру, настрою, події, що саме відбиває твій внутрішній світ – вирішувати тобі.

Ведуча:

Костюм взуття повинні бути завжди чистими, штани, сорочки, плаття – добре випрасованими. Перед тим як одягнути костюм, плаття, перевір, у якому вони стані, чи не відірваний ґудзик, петлі, вішалки.

Ведуча: Виходячи з дому подивись в дзеркало і перевір, чи все на тобі так, як треба. Заходячи в школу, в кіно, у гості, зніми головний убір, потрав костюм, пригладь волосся.

(грає музика і на сцену виходять  учні демонструють учнівську форму двох видів )

Ведуча: Шкільна форма не терпить ніяких прикрас: брошок, медальйонів, намист. Пам’ятай : привабливою роблять людину не дорогі речі та прикраси, а чистота й охайність.( слова під час музики і виходу учнів)

3. Стилі одягу

1.Діловий одяг

 

Дехто неправильно вважає, що жінці, щоб досягти службового успіху, потрібно наслідувати в одязі чоловіків.
     Звичайно, нічого поганого немає, коли жінка одягнута у брючний костюм із синтетики. Але дослідження показують, що такий костюм не сприятиме діловому успіху. Інша справа — гарний костюм зі спідницею (з натуральних тканин). Він підкреслює авторитет жінки і її високий життєвий рівень.
     Спідниця повинна бути темного кольору на щільному поясі, краще із вовняної тканини.
Для ділової жінки менш придатна сукня, але якщо вона її одягає, то кращим кольором сукні вважається темно-синій, коричневий, сірий, світло-сірий. Менше пасують зелений, яскраво-жовтий, ніжно-голубий, світло-рожевий.

     Розвиток ділового стилю в чоловічому одязі подібний, швидше, до спокійної річки, ніж до примхливого потоку. Ділові кола не надто страждають від випадкових впливів, і тому костюм бізнесмена досить консервативний. Чоловік повинен бути: О солідним і впевненим у собі; О діловим і привабливим; О порядним, що викликає довіру; О не без претензії на вишуканість і елегантність

2.Спортивний одяг.

  Спортивний, одяг складається з куртки і штанів, в якому можна піти на природу.. Спортивному стилю властивий вільний покрій. Як правило, це куртки з накладними кишенями, широкі штани-бріджі, різноманітні футболки тощо. Для стилю «мілітарі» характерне використання захисної кольорової гами, простої грубої тканини, подібної на військову, аплікації й нашивки, багато накладних кишень тощо.

Отже, спортивний костюм., знайомий нам з дитинства, - Adidas. Особливим  для спортивного одягу є кросівки, які ні вякому випадку не можна вдівати до ділового костюма.

3.Домашній одяг

 Домашній одяг повинен бути модним та комфортним

      Після важкого і напруженого дня всім нам хочеться розслабитися та присвятити себе домашнім клопотам. Але це зовсім не означає, що з офісної леді потрібно перетворюватися в домогосподарку.Одяг повинен бути зручним і охайним. Вдома, серед рідних людей, ми проводимо найбільше часу. Рідні повинні бачити нас красивими. Проведіть експеримент: до вас прийшов гість, а ви в домашньому одязі. Чи готові ви зустріти гостя, чи не відчуваєте не зручності.? Так ? значить прислів’я « у всято чистюля, а в будень брід нуля» – не про вас. У процесі спілкування не варто, наприклад, постійно поправляти його деталі, слід триматися впевнено не відволікаючись від розмови.Дівчата запам’ятайте. Удома, а тим більше на вулиці, ходити в халаті – негарно. Халат існує для того, щоб його одягати, коли йдеш у ванну або виходиш з неї.

4.Вечірний одяг

Розмова про вечірній одяг є особливо актуальною. Елегантні вечірні костюми ще раз нагадують, що Ваш одяг - це ще й свідчення респектабельності. У вечірньому костюмі найкращі риси чоловіка помножуєються на вічне поєднання елегантності і вишуканості.
Чоловіку, що збирається на офіційну урочистість, не обійтися без знань світського етикету. Мова може йти про парадний прийом у особливо важливих персон (президент, глава уряду, посол , керівник великої міжнародної організації), благодійний вечір або візит в закритому нічному клуб із суворим face control або напівофіційну вечерю в помпезному ресторані.
Подібні заходи, як правило, супроводжуються побажанням або навіть вимогою одягнутися відповідно до визначеного dress–code,  вказаному на запрошенні. У більшості країн світу ви можете опинитися в ніяковій ситуації, якщо з'явитеся на світському заході в класичному костюмі або дійсно перестараєтеся, якщо одягнете «повний вечірній туалет». Для таких подій форма одягу обмовляється окремо.

     ГОЛОВНЕ ПРАВИЛО ДЛЯ ЖІНОК – НАЯВНІСТЬ ВЕЧІРНЬОЇ СУКНІ, В КЛАСИЧНОМУ ВАРІАНТІ – ПОВНОЇ ДОВЖИНИ, ОСОБЛИВО, ЯКЩО ФОРМАТ ЗАПАХУ ОБУМОВЛЮЄ ПРИХІД УРОЧИСТОЮ ДОРІЖКОЮ, ДОВЖИНА СУКНІ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИЩОЮ КОЛІНА. ПРИКРАСИ КРАЩЕ ОБИРАТИ ІЗ КОШТОВНОГО КАМІННЯ, ТА ДОРОГОЦІНИХ МЕТАЛІВ, АЛЕ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ І ВИКОРИСТАННЯ БІЖУТЕРІЇ. ХУТРО МОЖЕ ЗАМІНИТИ ВЕЧІРНІЙ ЖАКЕТ.

5.Вихідний одяг

Вихідний одяг – Мистецтво вдягатися полягає у виборі одягу, відповідного до певної ситуації, та підборі його ансамблю. Першою вимогою є доречність. Кожний вид одягу має своє функціональне призначення.

       Може бути одяг для всієї сімї, це одяг, який практично одягати, і в якому не соромно піти в гості і не відрізнятися від інших, тут важливо правильно вдягтися, і не перебільшити, не одягнути чогось зайвого. Вихідний одяг – повинен бути зручним, і водно час красивим, і підходити  до ньойо потрібно розважливо, тут можна одягати легеньку сукню, вище колін, використовуючи навіть декілька кольорів, спідницю, з різними блузками, і звісно штани, а для мужчин можна вдягати футболки до різних типів штанів.

6.     Робочий одяг 

      Робочий одяг самий простий і може використовуватися в різних галузях, але слід зауважити, що на даний час кожне робоче підприємство створює свій робочий одяг, підбирають колір, форму, і тканину, тобто встановлюють свій стиль, цим і підкреслюють, свої дії, свій статус, свою працьовитість, і відрізняються від інших галузь господарства, заводах, підприємств. Робочий одяг створюють як і літній так і зимній.

7.     Народний одяг .

 Народний одяг українців — яскраве й самобутнє культурне  явище,  котре

не обмежувалося функціональним призначенням,  завжди  виступаючи  у  вигляді

упредметнювача духовних традицій народу та його світоглядних уявлень.

      Разом з тим  народний  одяг  несе  в  собі  національну  символіку  та

найвиразніший знак  національної  культури.  Статусу  національного  символу

український одяг набув у XVII—  XIX  ст.,  бо  у  побутовій  свідомості  він

ототожнювався  із  символічною  постаттю  козака,  який  здобував  волю  для

України. Тож не дивно, що художня й  фольклорна  традиції  створили  епічний

образ  козака  Мамая  —  своєрідного  народного  героя  Запоріжжя  з   усією

символічною  атрибутикою:   довгі   вуса,   люлька,   бандура,   зачіска   —

«оселедець», при коні зі збруєю та при шаблі.

     Народний одяг є надзвичайно складним  явищем,  сформованим  у  системі

різноманітних  чинників:  соціально-економічних,  історичних,  географічних,

власне етнічних. Сукупно  вони  визначали  як  етнічні  обриси  матеріальної

культури,  так  і  регіональну  її  своєрідність  —  окремі  типи,  підтипи,

варіанти, що відповідають тим об'єктивним  умовам,  що  склалися  в  окремих

регіонах України.

4. Інтернет голосування.

                          Протягом тижня в інтернеті вконтактах  https://vk.com/id174155821 \\ спільноти\\ група Zamulynci\\ учнями було виставлено фотографії різних поколінь шкільної форми, де учні могли проголосувати яка форма їм більш подобається, або яка практична, яка повинна бути на їх погляд.

РЕЗУЛЬТАТИ ГОЛОСУВАННЯ ОНЛАЙН:

·       

шкільна форма 60-х років   (  - 34,9 % )    шкільна форма 40-х років   ( - 46,1 %)             

        

·       

шкільна форма 80-х років  (  - 21,04 % )   шкільна форма 90-х років   ( - 58,1%)

 

            

·        шкільна форма 21 століття   ( - 62,06 %)       шкільна форма  сучасності ( -87,49 % )           

5. Інтерв ю з залом.

ü 1.Чи знаєте ви кращих модельєрів світу? Назвіть їх?.(Крістіан Діор,П′єр Карден,Ніна Річчі,Владислав Зайцев,Михайло Воронін,Валентин Юдашкін.)

ü 2.Звідки прийшла мода?(З Італії. «Італійський» період в історії моди припадає на епоху Ренесансу 14 ст. Тільки в 17 ст. стиль одягу став диктувати Париж.)

ü 3.Про яке місто  модельєри говорять,що воно є єдиним містом світу,зовнішній вигляд якого  повністю змінюється через 5-6 років?(Про Париж.)

ü 4.Кому належать слова: «Всяка мода виходить із моди,стиль же-ніколи». Їй належить також модель маленької чорної сукні,вона є автором знаменитих духів.(Коко Шанель.)

ü 5.Цей кутюр’є вважав,що жінка тоді прекрасна,коли вона природна,його девіз – «сукня має робити жінку щасливою». Але саме він «змусив» жінку балансувати на високих тонких каблуках. Його ім′ям  названа найвідоміша парфумерна фірма.(Крістіан Діор.)

Висновки.

Слово вчителя:

      Зустрічають за одягом. Кожен погодиться з тим, що від вбрання людини залежить і враження, яке вона справляє на інших, особливо при першій зустрічі. По тому, як людина вдягнена можна багато дізнатися про її характер та внутрішній світ.   Наш одяг впливає не лише на оточуючих, але й на нас самих, наш настрій і стиль поведінки. Часто одяг стає продовженням, частиною людської особистості. Змінюючи одяг можна стати іншою людиною. Військова, чи будь-яка інша форма дисциплінує, стриманий діловий костюм налаштовує на працю, а вечірнє плаття піднімає настрій, створює відчуття свята. Часто ми неохоче змінюємо одяг, бо встигли його полюбити і він, як нам здається, приносить нам щастя. Дійсно, одна цікава особливість одягу – він може бути „щасливим” або – навпаки. Ми підсвідомо запам’ятовуємо відчуття, запахи, стан, у якому були, коли минулого разу вдягали цей одяг. І якщо тоді ми зазнали успіху, то кожного разу вдягаючи його, підсвідомо налаштовуємося на успішність.

      Проте неприємності, поразки у підсвідомості також можуть бути пов’язані з одягом. Саме тому психологи радять позбутися або не вдягати речі, пов’язані з негативними переживаннями. Не варто також вдягати те, що носили, коли хворіли, поки не одужаєте.  Якщо хочете змінити своє життя, важливим моментом у цьому може стати зміна стилю одягу. А який стиль обрати? Обирайте самі:

Презентація

" Перший закон Ньютона"

Презентація

Виховний захід, присвячений голодомору 1932-1933 рр. 

«Такого ще земля не знала»

Виховна година на тему: " Що я знаю про українське козацтво"

Управління освіти, молоді та спорту Коломийської РДА

Замулинецький НВК " ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ"

Виховна година

на тему:

" Що я знаю про українське козацтво"

Класний керівник:

 Стеф'юк Лілія Іванівна

2014/2015 н.р.

Тема. Що я знаю про українське козацтво.

Мета:

     висвітлити причини та процес виникнення українського козацтва,показати місце козацтва в господарській колонізації Дикого Поля;
розглянути козацтво як явище світової історії;
виховувати повагу до історичного минулого українського козацтва.

Основні терміни та поняття: Дике Поле, козаки, Запорізька Січ.

Обладнання: портрети гетьманів, історичні документи.

Тип : комбінований

Хід проведення

І. Організаційний момент.
1. Привітання.
2. Перевірка відсутніх.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
1. Бесіда
1. Презентація
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя.
- Сьогодні ми з вами висвітлимо процес та причини виникнення українського козацтва. Розглянемо козацтво як явище світової історії, дізнаємося про таку історичну постать як Дмитро Вишневецький.

Пошукова робота       учня.
         14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. „Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

      З 1999 року свято Покрови в Україні відзначається як День українського козацтва^[2]. Традиційно вважається, що на Покрову у1942 році було утворено Українську повстанську армію, тому 14 жовтня святкується як день УПА, проте деякі історики схильні вважати, що дата утворення є суперечливою.облогу центр православ'я — Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці столиці Візантії у гарячий молитві звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей.

    Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами.

       За іншою версією, натхненням для свята стало видіння Андрія юродивого під час облоги Константинополя військами агарян. Пресвята Богородиця з'явилася мешканцям міста у храмі та прийняла їх під свій захист покров. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано.

1.Причини виникнення українського козацтва,

джерела його формування.

          Слово « козак» означає „ вільна людина “, „ шукач пригод “. Перші згадки про козаків датуються 1489 р. – козаки супроводжували польське військо в поході проти татар, а у 1492 році здійснили перший відомий похід проти турецьких володінь.
У ті часи, коли Україна знемагала від татарських нападів, енергійні, сміливі люди вирушили в степ на „ уходи “. Ці люди поволі об’єднувались у ватаги, групи, які спільно полювали, а в разі потреби нападали на татар, відбиваючи в них награбоване майно. На зиму уходники поверталися до своїх осель – Києва, Канева, Черкас.
Походили козаки з різних станів: селян, бояр, міщан. Були серед них навіть князі-магнати, яких приваблювала стихія степу з його пригодами.
Виникнення українського козацтва було викликано низкою причин, а саме:

- економічні ( нестача власної орної землі );
- соціальні ( посилення феодальної експлуатації українського населення );
- політичні ( бажання польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу );
- національні ( наступ католицької церкви ).

В сиву-сиву давнину 
Козаки йшли на війну, 
Бо на рідну Україну 
Сунулися без упину 
Ляхи, турки та татари, 
Москалі та яничари. 
Щоб палить сади і хати, 
Щоб людей в неволю гнати. 

2.Поява перших січей, виникнення Запорізької Січі.

 Розповідь учителя

    Низового козацтва пов’язане з утворенням Запорозької Січі й діяльністю українського князя Дмитра Вишневецького. Від початку освоєння уходниками нових земель вони в придатних місцях будували невеличкі укріплення ( засіки, січі ). Так поступово виникла система укріплень, а згодом сформувався й союз козацьких поселень.
У 40-х роках ХVІ ст.. князь Дмитро Вишневецький об’єднав розпорошені козацькі ватаги й незабаром збудував на острові Хортиця( 1552) укріплене земляними валами поселення, у якому розташувався козацький гарнізон, зберігалися запаси зброї, боєприпасів та продовольства. Так утворилася Запорозька Січ – центральне укріплене поселення козаків, де перебувало також військове і адміністративне управління контрольованої козаками території. Січ як укріплення кілька разів переносилася на інше місце, де діставала додаткову назву від річки, на якій вона розташовувалася. Першою з відомих Запорозьких Січей була Хортицька, існування якої датується 1553-1557 рр. Інколи козаки поверталися на старе місце. Укріплення, де знаходилося козацьке управління, ще називали Кіш, або Кіш Запорозький.
- Яку роль у виникненні козацтва відіграли географічний та природний чинники?
- Які риси в організації влади й управління на Січі уподібнюють її до держави?

3. Гетьман Дмитро Вишневецький

 Пошукова робота учня.

      Дмитро Вишневецький – один із перших відомих в історії українського козацтва гетьманів. Замолоду покинув батьківський дім задля лицарської слави. В 1551 році – черкаський і канівський староста, організатор відсічі татарським нападам. Протягом 1556 р. організовував численні походи запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці. Згодом був запрошений до Москви і як московський воєвода здійснював походи на татар. Останній похід Дмитра Вишневецького розпочався влітку 1563 року. Із загонами козаків князь рушив до Молдови. Там потрапив у полон і невдовзі був переданий туркам.
Про обставини смерті Вишневецького залишилися свідчення і на чужих землях: « Його… скинули з вежі на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки дорогою з Константинополя до Галати. Зачепившись ребром за гак, жив у такому стані три дні, поки турки не вбили його з лука». За легендою, султан Сулейман І, вражений його винятковою мужністю, запропонував українському князеві свою милість, якщо той зречеться християнської віри й перейде в мусульманство. Але Вишневецький ладен був краще загинути, ніж зрадити свою віру.
Загибель Дмитра Вишневецького не спричинила розпаду козацької організації. Більше того, після Люблінської унії, коли швидко зросла панщина на Галичині, на Волині, Північній Київщині та на Західному Поділлі і посилився національно-релігійний гніт, кількість козаків значно збільшилась, насамперед за рахунок селян і міщан.

Відеоролик: Поява українського козацтва.

4.Характеристика запорозького козака.

Закони та звичаї козаків (учень)

      На Запорізькій Січі для підтримки порядку були прийняті закони.  Жорстоко карали злодіїв, вбивць і тих, хто не платив борги. Злодіїв прив’язували до стовпа, клали поруч кия , і кожен міг вдарити злодія. Боржника приковували до гармати, і бідолаха змушений був сидіти біля гармати доти, допоки його борг хтось не заплатить.

Розповідь  учителя.
     Ритуал прийняття новоприбулих до січового товариства був доволі простим. У новачка серйозно запитували, чи вірує він у Бога, і жартом – чи п’є горілку. Потім записували до певного куреня, переважно до того, де більшість становили його земляки. Відповідно до особливостей його мови, поведінки, зовнішності він отримував прізвисько, яким у подальшому і іменувався.
Вітчизняні й іноземні історичні джерела описують позитивні і негативні риси запорозького козака. Серед позитивних: щирість, щедрість, винахідливість, гостинність, чесність, хоробрість, жартівливість, любов до музики та пісні. Водночас козаки любили похвалитися подвигами, зброєю, одягом, їм були притаманні легковажність, безпечність, схильність до лінощів і гультяйства в час , вільний від походу. Проте військовий обов’язок був для них понад усе.
Необхідність тримати запорозьке військо у високій бойовій готовності, постійна небезпека була причинами для того, що під загрозою смертної кари заборонялося приводити на Січ жінок. Козаки, як правило одружувалися у досить поважному віці, їхні сім’ї жили в козацьких слободах або в різних регіонах України.
У по        ходах і боях козаки дотримувалися суворої дисципліни, за найменше порушення якої карали смертю. Вищим був суд кошового отамана.
Запорожці були глибоко віруючими людьми. Усі важливі справи козаки починали після молитви. Православна віра згуртовувала різних по національності запорожців.

Пошукова робота учня.

      Січове війско ділилося на полки на 500 осіб. Полк мав п’ять сотень просто люду; сотня мала десять десятків по десять просто люду. Полками командували полковники, сотнями – сотники, десятками – десятники, так звані куренні отамани. І власне кожний такий курень жив в окремій хатці-курені. Канцелярію вів писар, що писав усякі письма й прикладав печатку, на якій було написано:”Печать Славного Війська Запорозького Низового”.

Цілою Січчю командував кошовий, що його звали « батьком – кошовим».Його вибирали на спільній раді, на майдані серед Січі.

Кого вибрали, того могли й скинути, коли був несправедливий, але доки був старшим, то сліпо його слухали, і він мав право карати навіть смертю.Йому до помочі були судді й осаули.

Козаки воювали двома способами. Звичайно нападали на ворога кіннотою, а піхота наступала з боків. Ніхто не піддавався, всі билися до останку, кажучи:”Або перемога, або смерть!”

Розповідь учениці.

      Отак жило славне козацьке запорозьке війско.

Відвага й хоробрість козаків була відома в цілій Європі.

Герб Війська Запорозького - постать козака,

озброєного мушкетом і шаблею, - виник

у другій половині XVI ст. Законної сили він

 набрав за короля Стефана Баторія 1578 р.

 Але й попередні козацькі формування,

 напевно, мали власну символіку. Щоправда,

 відомості про неї до нашого часу не дійшли.

Згаданий герб уперше зображено на печатці Війська

         5. Закріплення  знань учнів

Встановіть відповідність:

А) Січова (Військова) рада	1) помічник кошового у військових та адміністративних справах;
Б) Кіш	2) чинив був охоронцем правових норм;
В) кошовий отаман	3) мав вищу судову та військово – адміністративну владу;
Г) військовий писар	4) очолював січову канцелярію, вів дипломатичне листування та усю документацію;
Д) військовий суддя	5) козацький уряд, центральний орган управління на Січі;
Є) осавул	6) вищий орган влади на Січі.

6. Підсумки

Заключне слово вчителя
    Виникнення українського козацтва та Запорізької Січі було закономірним явищем української історії. Воно протистояло не тільки
турецько-татарській агресії, а й очолило національно-визвольний рух проти польського панування і боротьбу за власну державу. На завершення роздати карточки з малюнком козака і учні повинні записати , хто на їхню думку такий патріот?

ПАТРІОТ - це ......

Виховний захід, присвячений голодомору 1932-1933 рр

Управління освіти, молоді та спорту Коломийської РДА

Замулинецький НВК " ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ"

Виховний захід, присвячений голодомору 1932-1933 рр.

«Такого ще земля не знала»

Класний керівник:

Стеф'юк Лілія Іванівна

2012\2013 н.р

Мета:вшанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодом та політичними репресіями людей, виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій вшанування померлих і загиблих.
Обладнання:
1)    На стіні – панно із двох чорних хусток, уквітчаних калиною, картина І. Шишкіна «Жито», під картиною 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником;
2)    на столі – макет усного журналу «Минуле стукає в наші серця», поряд розламана хлібина і склянка з водою, зверху напис: «Ціна йому – життя», у підсвічнику – свічка;
3)    книжкова виставка «Голод-33 – незагойна рана України»;
4)    записи класичної музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена, Гімн «Боже, великий, єдиний» музика Лисенка, слова Кониського), кінострічка «Голод-33″, за романом В. Барки «Жовтий князь»).

Вчитель. Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Було запроваджено День пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933 років присвячується усний журнал «Минуле стукає в наші серця».

Звучить «Соната» Бетховена. Виходять ведучі.

Ведучий.

Забитим мечем стало ліпше,

Ніж повбиваним голодом.

Що гинуть проколені,

 За браком плодів польових…

 Руки жінок милосердних

 Варили своїх діточок,

       Які стали поживою їм. (Плач Єремїі, глава 4, вірш 9-10).
Ці скорботні рядки присвячує Василь Пахаренко тим, яких давно не має. Яких спопелив найстрашніший злочин сталінського тоталітарного режиму – штучний голод 1933 року. Сім десятиліть тому сатанинська лапа брутально перервала життя мільйонам людей. Зотліли і стали попелом з’їдені голодом тіла людей, стали попелом їхні надія і віра.
         Але перед тим жорстока доля, мабуть, щоб болючішим був удар, віковічну мрію перетворила майже на дійсність.

2-ий ведучий (відкриває сторінку журналу). Перша сторінка нашого журналу «Переддень голоду», висвітлює причини голодомору в Україні 1932-1933 років.
Учні, одягнуті у вбрання темного кольору, виходять з обох боків сцени і зупиняються біля макета усного журналу.

1-    ий    учень. 1923-1929-ті були найщасливішими роками для України за останні століття. Більшовики почали свою діяльність з «Декрету про землю», який дав селянам найголовніше – землю, про яку вони мріяли віками. Селяни повірили у вільне, заможне життя, з любов’ю обробляли землю, отримуючи добрі врожаї. Але незабаром була запроваджена продрозкладка – у селян силою забирали хліб. По селах нишпорили продзагони.

2- ий    учень. У 1920 році уодному селі був характерний, як для радянської влади, випадок: в село приїхав продовольчий загін. Селяни справно віддали все і загін поїхав. Але червоноармійцівиїхавши із села, продали все продовольство і вирішили знову повернутись, щоб повторно зібрати із селян податок. Селяни виявились стійкими: проти червоноармійців піднялися найбільш сміливі, яких пізніше записали в куркулі. На одному подвір’ї застрочив кулемет, чулися постріли в інших господарствах. І тоді на допомогу червоноармійцям прислали моряків. Повстання було придушено.

1-    ій    учень. X з’їзд РКП(б) замінив продрозкладку продпо датком. Щоб жити краще потрібно було єдине – трудитися. Та цим не злякаєш українського хлібороба. Працювати, хай навіть каторжно, але бути господарем на своїй землі – тільки цього він прагнув віками. І земля-годувальниця своїм дітям-хранителям віддячувала сторицею. Жити стало краще. Вчорашні незаможники відчули себе господарями.

2-    ий    учень. Економічна довідка: середньорічний врожай в країні перевищував рівень 1901-1910 років на 22%.

3-    ий    учень. Але над непом нависла загроза. XVI парткон- ференція ВКП(б) у квітні 1929 року проголосила початок масо- вої колективізації. У селян забирали все: реманент, тягло, у багатьох навіть дрібну худобу і птицю. В результаті селяни стали різати велику рогату худобу, що призвело до скорочення її поголів’я майже на 15 млн. голів. Це була одна з передумов майбутнього голоду.
4-    ий    учень. Найуміліших хазяїв, які повсякденною працею досягли певного достатку, «розкуркулили», тобто фактично пограбували.

1-    ий    учень. Звинувачують свідки. «Мати залишилася вдома з малолітніми дітьми, бо висилати без господаря в Сибір влада не мала права. Але і на рідній землі багато натерпілись. З хати вигнали, вікна вибили, грубу завалили, одежу розпродали на горе- аукціоні, залишилось тільки те, що мама сховала на полі. Всю худобу, урожай було конфісковано. Ця розправа над сім’єю була здійснена восени, а зиму зимували у хаті без вікон, які забили мішками, наповненими соломою. Спали на соломі, розтрушеній по землі, вкривались старим рядном. А що їли? Те, що приносили люди – отак дожили до весни». (Із розповіді жительки с* Журавлівки Ковалевич Ольги Іванівни, 1924 р. н.).

2-    ий    учень. Особливо страшною була доля дітей «розкуркуле- них». Люди розуміли, що маленькі не витримають тяжких випробувань і намагалися залишити їх на рідних, знайомих людей.

1-    ій    учень. Та більшість «розкуркулених» спіткало ще більше лихо – каторга. їх вивозили на поселення в Сибір цілими сім’ями, без засобів до існування.

2-    ий    учень. Звинувачують свідки: «Ранком 28 червня нас відправили з Нікополя на станцію Павлопілля. Коли почали садити у вагони, то виявилось, що багато жінок покидали своїх дітей. Вони кричали: «Я їм рідна мати, я не повезу їх на вірну смерть!» До цього їх змусили звістки з Півночі від першої партії розкуркулених. Дехто з них утік і розказував, а інші прислали листи і писали, що майже всі діти вимерли дорогою і на місці…» (Із свідчень селянина Шинколі, с. Нова Павлівна Нікопольського району Дніпропетровської області).

3-    ий    учень. Матері, залишаючи своїх дітей на рідній землі, сподівались, що їх виростять односельчани або держава. Сільські активісти збирали дітей з усієї округи і розміщували в одній із сільських рад, звертались із запитом відносно малят до партійних керівників обласного та республіканського рівнів. Відповідь була така: безпомічних малят ні в якому разі не годувати, тому що ці малята «класово ворожі». Якийсь час маленькі діти плакали і, врешті-решт, згасали голодною смертю. Ховали діточок у братських могилах. Так радянська влада розпочала експерименти голодом на немовлятах.

4-    й    учень. Людям, яких не розкуркулили, було не легше. їх перетворили, по суті, на рабів, примусивши працювати в колгоспах від сходу до заходу сонця. В 1930 р. Москва збільшила хлібозаготівлі в Україні на 11,5% порівняно з 1926-1927 роками. З урожаю у 23,1 млн. т було забрано 7,7 млн. т зерна. Такий же план було покладено й 1931 року, хоча колективізація зменшила врожай до 18,3 млн. т.
1-ий учень. Керівництво України буквально благало Москву про зниження плану заготівель, попереджаючи, що Україна в критичному стані. В 1932 році на III Всеукраїнську конференцію КП(б)У прибувають Каганович і Молотов. У відповідь на скарги М. Скрипника, що в селян «вже нема чого більше забирати, тому що все вичищено під мітлу», сталінські емісари заявили: «жодних поступок чи сумнівів щодо виконання завдань, поставлених партією і радянським урядом не буде». І щоб упокорити селян мерзенна кліка зважилась на сатанинський злочин – планомірне винищення за одну зиму мільйонів людей.
Розпочалась тотальна війна, жорстокішої за яку не знав світ: людей не рубали, не стріляли у них просто забрали всю їжу, оточили військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках помирають із голоду.
Ведучий. Про здійснення геноциду проти українського народу розповідає сторінка «Упокорені голодом» (перегортається сторінка журналу).

Звучить «Реквієм» Моцарта.

1-    ий    учень (на фоні музики).
То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

 То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле.

 Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…

2-    ий    учень. Звинувачують свідки: «У 1932 році врожай гарний уродив. Але що було – вибрали. У нас родина велика була, то всі пішли на той світ. У колгоспі люди як мухи мерли – узяв наряд, поїхав в поле, там і кінчився. Стоять воли, а він мертвий. Мене чоловік знайомий врятував – завфермою був, то й мене в радгосп взяв фураж підвозити. То хоч і воші годував, але пухлий не був – пайок давали. Прибігав я в неділю додому верст 4 з радгоспу було. Іду степом – валяються люди то тут, то там. А дома брати лободу варять. Бувало бурячок украду – принесу додому. І цілують мене і плачуть. Потім приходжу – вже немає когось із хлопчиків чи дівчаток. Тоді не стало нікого… (Із свідчень Й. Чередника, с. Ірдинь на Черкащині).
2-    ий    учень. Людям, які вижили, ці роки запам’ятались на все життя. Саме тоді бригади активістів, райкомівські і політвідділів- ські керівники забирали у селян все до зернини. Витрушували із торбинок, горщиків, викопували із землі в тих, хто заховав там якийсь пуд-два збіжжя.

3-    ій    учень. В 1932 році на полях почали з’являтись селяни, яким нічим було годувати сім’ю, і ножицями зрізали ще зелені колоски. Незабаром це явище набрало масового характеру. 7 серпня Сталін власноруч написав закон «Про охорону соціалістичної власності», який в народі назвали «законом про п’ять колосків», згідно з яким за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності виносився розстріл чи позбавлення волі строком на 10 років. Так було відкрито шлях масовим репресіям (виїзні суди, дике свавілля «буксирних бригад») – і одночасно головної в 1932-1933 роках безкровної, «мирної» зброї – голоду.
У країні хлібозаготівельну кампанію очолив Молотов, який діяв особливо жорстоко. У січні 1933 року Постишев очолив кампанію репресій проти тих комун, які не знаходили в собі достатньо сил для ролі катів власного народу. Протягом року були репресовані або вислані 10 тисяч чоловік із лав КП(б)У. Подвірні обшуки супроводжувались конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, сала та інших запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. У деяких населених пунктах на сільрадах вивішували чорні прапори, що означало: жителів тут        вже   немає.
2-    ий    учень. Трохи в кращому становищі було місто. Там був не вигідний мор, адже сталінський режим прагнув пожерти світ, а для цього необхідно було створити військовоіндустріальну могутність. Ще в 1929 році у містах було запроваджено карткову систему. Люди вистоювали за хлібом по кілька діб. Згодом для робітництва на великих заводах відкрили фабрики-кухні. Вперше в історії село вимирало, а місто мало харчі. Вкрай виснажені люди рвалися в міста, щоб .врятуватись від голодної смерті. Хлібороби паспортів не одержали, то їм суворо     заборонялося     залишати   село.
3-    ий    учень. Звинувачують свідки: «Восени 1932 року мій батько, мати і нас, четверо дітей, виїхали до Московської області. Батько працював сторожем у радгоспі недалеко від Москви. Але весною 1933 року нашу родину органи НКВС силою заставили повернутися в Україну. Батька заарештували там же в Московській області і вислали в Мурманськ на примусові роботи. Менші мої брат і сестра померли з голоду тут, у Богачівці, коли повернулися». (Зі свідчень М. Л. Медведенко, с Богачівка, Звенигородського району, Черкаської області).
6-ий учень. На станціях та дорогах, що вели до міст, з’явилися спеціальні охоронні загони. Кордон із Росією перекрили війська НКВС, які стріляли в натовп селян,         що         тікали         від     голодомору.
1-ий    учень. Здається тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі свідомо дезорієнтовували, з відома радянського керівництва, світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. Дипломатичні служби західних держав загалом володіли інформацією про ситуацію в Україні в 1932-1933 роках. Проте страхітливі його масштаби замовчувалися. Крім того, багатьом на Заході складно було повірити, що тоді, як Радянський Союз експортує зерно і відмовляється від продовольчої допомоги, в Україні може лютувати голод. Здійснивши ретельно підготовлені сталінським керівництвом подорожі по СРСР, Бернард Шоу та прем’єр Франції Едуард Ерріо поверталися, захоплено розповідаючи про радянські досягнення і ситих селян. А кореспондент «Нью-Йорк Тайме» Доронті, який у своїх статтях заперечував існування голоду в Україні, навіть був нагороджений Пулітцерівською премією – за глибину і об’єктивність, тверезу оцінку і виняткову ясність його репортажів СРСР. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.

2 - ий    учень. Через понад півстоліття комісія Конгресу СІЛА у своїх висновках зазначить, що американський уряд мав достатню і своєчасну інформацію про голод в Україні, але не зробив будь- яких кроків, щоб поліпшити ситуацію. У 1988 році Конгрес СІЛА офіційно визнав голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу, а в 2006 році президент СІЛА Джордж Буш видав закон про виділення земельної ділянки для будівництва пам’ятника жертвам голодомору в Україні в 1932-1933 роках.

Учні, які представляли другу сторінку, виходять.

Ведучий. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участі у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого. За переписом населення 1926 року дітей віком до 4-х років виявилось 16%, тобто у голодному 1933 році їм мало б виповнитися 10 років. Якою була доля дітей у страшні тридцяті роки XX століття? Про це наступна сторінка нашого журналу – «Діти – жертви голодомору».

Звучить соната Бетховена. Виходять учні.

1-ий учень. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі, зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад-вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безкінечно одна дісня на півголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.
2-ий учень. Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить українське прислів’я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не помер».

На сцені лежить дитина.
Учень читає вірш «Вічний монолог».

Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає,
В четвер пішов десятий рік,
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік,
До вишеньки,
У колиску ясночолу.
Я чую запах квітів, я не вмер…
А небо стрімко падає до долу.
Тримайте хтось!
Хоча б за коси верб…
Куди ж ви, людоньки,
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?
Я ще не вмер.
Усі проходять мимо.
… А житечко моє таке густе.
… А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.

1-ий    учень. Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

2-ий    учень. Звинувачують свідки: «У Дмитра Гаврилюка було п’ятеро синів і троє дівчат. Хлопці були здорові, як дуби, але вже почали пухнути. Батько договорився з родичем поїхати в місто. Там, на срібло, яке привезли із заробітків, купили 2 мішки висівок, і вночі, щоб ніхто не бачив, приїхали додому. То вже в Гаврилюків всі померли – і батько, і мати, і діти, один Сашко зостався живий. А Олексійка вбив сусід, бо хлопець заліз до нього в хату і виїв суп, що стояв на печі». (Зі свідчень М. Ю. Ко- манчука, с. Вороне Жашківського району Черкаської області).
Голос. Хто це?,Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай, мамо! Крихітку хлібця!

Сценка. Маленький хлопчик простягає руки до ікони.

Хлопчик.
Бозю! Що там у тебе в руці?

 Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.

 Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи-бо дай.

Світу не бачив ще білого, Бозю,

 Я – пташенятко прибите в дорозі.

 Хоч би одненьку пір’їнку дай.

 Тато і мама холодні мерці.

 Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю, Сніг дуже білий,

 Бозю, що тоу тебе в руці!..
1-ий учень. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закрила ляду мати. І наранок усі діти мертві.
1-ий читець.
Спіте, діти, спіте міцно*

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

 І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

 Затулила лядку й комин,

І в тумані темно-синім,

Заспівала колискову:

Спи, синочок, горе-ласку,

 Засинай… навіки, доню.

Звучить соната Бетховена.

Ведучий. Та найстрашніше було інше. Були такі, що, збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх.
2-ий читець.
Той крик за мною женеться

 Боїться не глуму, не хижого звіра,

 Боїться не смерті у сум – неврожай.

А крику дитини, яку вона з’їла:
-    Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай!

 Як сталось – не знає.
Як бути – не знає,
Провал, божевілля – сокира і ніж,
Та жах пам’ятає і крик пам’ятає:
-    Не ріж мене, мамо, матусю, не ріж.

2-    ий    учень. Звинувачують свідки: «Олександра Р. порізала і з’їла своїх дітей Лукійку і Петрика, таке ж учинила зі своїми дітьми Настя М.: вона варила людське м’ясо, робила котлети і носила продавати на базар. Гапка Д., батькова сестра, призналась, що з’їла хлопчика. А кістки закопала під полом».
(Зі свідчень Я. Л. Мицик, с. Вишполь, Тальнівського району, Черкаської області).
3-    ій    учень. Укожному селі люди пам’ятають подібні речі. Те, що творилось тоді в Україні здоровий глузд відмовлявся розуміти, але так було.
Людоїдів найчастіше розстрілювали або закопували живцем. Але тих, кого треба було закопати першим, тих, хто примусив збожеволіти від голоду, їсти людське м’ясо, – не зачепили не тоді, ні потім. Так вони жили й живуть. Умирали і вмирають у достатку й почестях.

Учні виходять.
1-    ий    учень. Звинувачують свідки: «Страшний був голод 32- 33 років. Зерно, яке було у нас, все забрали, їсти не мали що. Щоб не померти з голоду, ми продали одне-єдине рядно, купили гнилої барабольки. З тої бараболі ми пекли млинці. У нашого сусіда померла з голоду сестра..,» (Із спогадів Гавриш Горпини Йосипівни,        1909 р.н.).
2 - ий    учень. «Коли був голод мені було всього 3 роки. І про ті страшні роки мені розповідала мати, їсти не було що. Люди рва
ли бурячиння, лопухи, розбавляли водою і пекли млинці. Лопухи рвали на кусочки, додавали наметеного пилу і варили борщ. Люди обдирали з дерев клей» зривали акацію і їли її. Померли з голоду Лук’янчук Василь, баба Олита, баба Палана, дід Матвій, дядько Матвій, Іван, тітка Гашка… (Із спогадів Перешмулько Ірини            Пантелеймонівни,1929р.н.).
3-ій учень. «У Самгородку ще не був такий голод, як у інших областях. Особливо був великий голод у Херсоні, звідки йшли та йшли люди у наше село. Вони міняли хустки, посуд та інше на їжу. У сім’ю Пшеничних прийшла жінка яка міняла маленький гладущик на два столових бурячки. У Пшеничних було що їсти, вони мали квашену капусту, маленьку барабольку, їм не треба було того гладущика. Але Ольга пожаліла жінку і обмінялась. Коли Ольга винесла той бурячок, жінка жадібно вихопила його з рук і відразу з’їла. Пшенична Ольга зберегла той гладущик до цих пір, він стоїть на поличці, і як гляне Ольга на нього, так і підступають до очей сльози…». (Зі спогадів Пшеничного Івана, 1909 р. н.).
Звучить      соната        Бетховена.
Ведучий. І в радянські часи знаходились небайдужі й сміливі люди, які намагались сказати правду та привернути увагу громадськості. Наступна сторінка нашого журналу має назву: «Дзвін на сполох».
1-ий учень. Письменника Василя Барку дуже тривожило, що радянська влада змушувала українців забути і не згадувати про страшний 1933-ій. У тридцяту річницю голодомору Василь Барка звернувся з відкритим листом «До радянських письменників в Україні», у якому просив підняти наболіле питання у художніх творах, а також дивувався їхній мовчанці стосовно реабілітації одного з керівників штучного винищення українців П. Пости шева.
- Чому на роковини цієї найбільшої трагедії в історії України не дано дозволу ці жертви згадати і вшанувати їх терпіння, а реабілітовано якраз того, хто здійснив розправи».
Барка не жив в Україні в 1932-1933 роках, але й Кубань, де мешкало чимало українців, теж морили голодом у ті часи. Молоде подружжя (Барка одружився в 1932 році) восени 1933 року, дочекавшись первістка Юрія, не уявляло, яким важким для кубанців буде цей рік.
Основою для роману «Жовтий князь» послужили особисті спогади одного земляка, який описав долю близької йому родини.
Письменник дав цій родині прізвище Катранників, але все, що судилось уявою письменника пережити цій родині, він бачив на власні очі, пережив сам, чув від очевидців. У 1933 році Василь Барка відвідав родину свого брата на Полтавщині і був вражений до глибини душі тим лихоліттям, яке випало на його долю на Кубані в І934 році. Бачив він, як гниють під дощем гори зерна, як божевільні від голоду люди поїдають рідних і чужих, як німотно мовчать хати, з яких доноситься солодкий трупний запах.

Перегляд уривку з кінофільму «Голод-33″ за романом В. Барки
«Жовтий князь».

Вчитель української мови та літератури. Послухайте уривок із повісті «Переднівок. 1933″ письменника Аполлінарія Міцкевича.
«Слово честі, матусю, я, коли виїжджав із Вапнярки, то мав п’ятеро хлібенят. Одне там, у фаетоні, три тут, а одне… Проїжджали якесь село тут уже, перед Паланкою, Білоусівка чи Гути, ні, Білоусівка, – дядько Сашко провів праворуч по паску, де був револьвер у кобурі, – то я віддав одне хлібеня, мамусю. Змушений був віддати. Хлопчина, він глянув на мене, – трохи старший за Польку, ну років десяти, як мій Петро, заліз на стару грушу і ніяк не злазить, і народ зібрався, наші товариші там, довелося посвідчення пред’явити, мамусю. Не злазить, бо… Що воно        пережило,  бідне дитя!
-    Ти, Сашо, їж, будь ласка! Розкажеш потім.
-    То ж слухайте, мамо, що те сердешне мені оповіло, коли я взяв хлібину і підійшов під ту стару грушу, і воно, бідолашне, злізло – злізло на хліб. Як звірятко накинулось на хліб і мене вхопило за руку і не випуска. Коли вже попоїв хлопчик, то помалу мені вдалося передоручити його нашим товаришам. Каже, що лишились тільки він, брат Михась і мама. Тата десь не було, а сестра Ксеня й три брати померли з голоду. То вони з Михасем рачкували біля хати, обчімкували кашку з лободи і їли, а мати лежала на долівці і ледь стогнала. Ніде нікого й нічого. Собак, котів поїли. Коли-не-коли люди проносили у рядні щось по вулиці. З тієї порваної ряднини звисала жовта рука чи нога. Мерці. Наївшись лободяної кашки, вони лягали під призьбою і грілися. Млоїло, та інколи вони засинали. Чи так забувалися. Якось з вечора мати попрохала, аби Михась ліг з ними, бо Толик з братом спали на печі. Вранці він прокидається Михася нема, а мама сидить на лаві під вікном і так чудно дивиться на нього. Щось кинуло ним із печі. Він плигнув на піл, а з полу на долівку, і лише тоді вгледів, що мати гладить закривавлену голову брата. А тільце під лавою. Хлопець як шугонув до дверей – де й сила взялася! «Куди ти? Зараз наїмось…» – почув услід… Не втямить і досі, як вискочив на двір, як заліз у високе й густе лободиння за путівником, як домізкувався виплазувати на стару грушу. Два дні курився з їхньої хати дим. Два дні сидів він на тому конурі. Куняв потрошку, але не злазив… А на третій день мама з сокирою підійшла до груші. Почала рубати…».

Звучить соната Бетховена.

Ведучий. Остання сторінка нашого журналу: «Засвіти свою свічку»
1-ий читець.
У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

 Наші ноги розпухлі узули В кирзаки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

 Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок – помер чоловік.

У той рік і гілля й коріння

Все трощив буревій навкруги.

 І стоїть ще й тепер Україна,

 Як скорботна німа край могил.
1-    ий    учень. Голодомор забрав мільйони людей. Кількість жертв голодомору – від 3,5 до 5 млн чоловік, є й інші дані – 8-9 млн чоловік. За підрахунками Роберта Конквеста (СІЛА), У 1926 році в СРСР проживало 31,2 млн українців, а за переписом       1939 року –       лише 28     млн.
2-    ий    учень. Попелом лежать ці мільйони у нас під ногами. Гарячим пекучим попелом. І багатьом вже не дає спокою той спопелілий біль предків. Аби перестав пропікати серце, аби упокоївся врешті прах замордованих режимом рідних і близьких наших, маємо затаврувати прокляттям непрощених катів, уже мертвих, а особливо – ще живих.

1-    ій    учень. Хай простять нам наше безпам’ятство всі жертви голодомору, що лежать у сирій землі.

2-    ий    учень.З давніх часів люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар із душі спадав.
Учениця підходить до столика і запалює свічку.

Звучить «Реквієм».

2-ий читець.
Не звільняється пам’ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну… запалю обгорілу свічу,
Помічаю: не замки – твердині, не храми
Зкам’янілий чорнозем -
Потріскані стіни плачу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З долини, аж немов з кам’яної гори
Надійшли. Придивлюсь
Вкраїна, XX століття.
І не рік, а криваве клеймо – «33»

.
Вчитель української мови та літератури. Ми живемо в інший час і не причетні до тих страшних часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Тож запалімо свічки.
Запалюють свічки.

Вчитель. Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які згуртують нас – «пам’ять та віра». Наша пам’ять про тих, хто не встиг запалити свічку. Запалімо свічку, хай її побачать ті, хто став зорями (запалює свічку).

Учні і всі присутні запалюють свічки. Звучить метроном – хвилина мовчання.

Звучить Гімн «Боже, великий, єдиний.